Методика проведення занять художньо-мовленнєвого циклу: сучасні підходи
Методика проведення
занять художньо-мовленнєвого циклу: сучасні підходи
Забезпечення впливу художньої літератури на мовленнєвий розвиток дітей є одним із провідних методичних принципів у роботі з дошкільниками. Через твори художньої літератури відбувається збагачення, уточнення і активізація словника дітей. Ознайомлення з віршами, забавлянками, чистомовками, скоромовками сприяє закріпленню у дітей правильної звуковимови, розвитку виразності мовлення. Оповілання і казки, що пропонуємо дітям для переказування, спияють розвитку зв'язного мовлення. Крім того, художня література сприяє розвитку поєтичного слуху, образності мовлення, прищеплєнню любові до художнього слова.
Під час добирання і планування творів художньої літератури вихователі, враховуючи пізнавальну тему навчально-виховного блоку тижня і завдання з розвитку мовлення, планують роботу з організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей.
Методика читання художнього твору в молодших і середніх групах
1. Вступна бесіда. Розглядання наочності, загадка, розповідь вихователя.
2. Читання твору. Уточнення та пояснення окремих слів, виразів. Розглядання ілюстрацій.
3. Повторне читання твору. Казка розповідається лише один раз.
4. Коротка бесіда за змістом.
5. Виведення морального правила, прислів'я.
В старшій групі художній твір читається лише 1 раз, уточнюють, пояснюють слова, фрази, після чого проводиться бесіда за його змістом. Рекомендується на одному занятті поєднувати читання оповідання (чи розповідання казки) і читання вірша на одну тему.
Після читання та розповідання художніх творів в усіх вікових групах проводяться бесіди за змістом:
- на відтворення прочитаного;
- за запитанням автора твору;
- морально-оцінювального змісту;
- у зв'язку з прочитаним (н-д, А як ви себе поводите?);
- спрямована на з'ясування розуміння дітьми засобів художньої виразності твору;
- на розуміння дітьми жанру твору.
На одному занятті рекомендується поєднувати кілька видів бесід (на відтворення прочитаного і морально-оцінювального змісту та за запитанням в зв'язку з прочитаним та ін).
У старшому дошкільному віці на кожному занятті з художнього читання треба ставити запитання на з'ясування засобів художньої виразності, композиційної структури та жанру художнього слова.
В усіх вікових групах вихователь називає автора (чи українська, російська, білоруська... народна казка), жанр, назву твору. Вимагати знання прізвища автора та жанру твору слід тільки з ІІ кварталу в середній групі.
З метою активізації дітей на заняттях з художньої літератури використовують різноманітні прийоми, які поєднуються з бесідою:
- уявлюваний діалог дітей з літературним героєм (дитина дає сама запитання герою і сама відповідає від імені героя);
- написання листа літературному герою;
- елементи драматизації (всі групи);
- прийом словесної гри (уявити, що діти опинились на місці героя, і що б вони тоді робили);
- прийом словесного малюнка (- Як би ви намалювали Вереду? (Г.Бойко "Вереда");
- психологічний аналіз рис характеру та особистості героя (старший дошкільний вік);
- прийоми художнього аналізу твору (пошук відповідних слів, фраз, речень, в яких передано ставлення автора до героя, казковість або гумор).
Методика роботи з поетичними творами
В І молодшій групі не проводиться спеціальних занять із вивчення віршів напам'ять. Але в повсякденному житті вихователь повинен багаторазово повторювати віршики, супроводжуючи діяльність дітей. Таким чином діти на кінець року знають і охоче читають багато віршів.
В ІІ молодшій групі організовуються спеціальні заняття з вивчення віршів напам'ять (з ІІ кварталу) за такою структурою:
1. Вступна бесіда. Розглядання наочності.
2. Читання вірша вихователем, пояснення незнайомих слів; показ наочності.
3. Повторне читання вірша вихователем (2 рази).
4. Читання вірша дітьми із залученням їх до активної діяльності (возити візок, колихати ляльку тощо).
В середній групі проводяться спеціальні заняття з вивчення вірша за структурою:
1. Вступна бесіда. Розглядання наочності.
2. Читання вірша напам'ять вихователем. Пояснення незнайомих слів; показ наочності.
3. Повторне читання вірша напам'ять вихователем. Бесіда за змістом вірша (1 - 2 запитання до дітей, використовуючи слова і вирази з тексту).
4. Повторне читання вірша вихователем.
5. Читання вірша дітьми.
В старшій групі проводяться заняття з вивчення вірша за структурою:
1. Вступна бесіда. Розглядання наочності.
2. Читання вірша напам'ять вихователем. Уточнення окремих слів і словосполучень.
3. Повторне читання вірша вихователем. Бесіда за змістом вірша (дослівна).
4. Повторне читання вірша вихователем.
5. Читання вірша дітьми.
Хорове розучування віршів у дитячому садку не рекомендується. Доучування віршів з окремими дітьми проводити у вільний від роботи час. Великі за розміром вірші вивчаються протягом 2-х занять (на другому занятті вихователь читає 1 раз весь вірш, а 1 - 2 дітей читають напам'ять першу половину; далі читає 2 рази другу половину вірша, після чого читають діти).
Важливою вимогою до організації та проведення мовленнєвих занять є їх взаємозв'язок із заняттями з інших розділів програми (ознайомлення з довкіллям, природою та художньою літературою). Тобто, якщо на занятті з розділу "Дитина і навколишній світ" діти знайомляться з новою картиною "В крамниці іграшок" з докладною бесідою за її змістом, чи на занятті з природи проводилася бесіда за картиною "Кішка з кошенятами", картина залишається в групі на день - два, а вже потім на мовленнєвому занятті діти складають розповідь за цією картиною. Діти пригадують лише назву картини і розповідають її зміст за зразком (чи планом) вихователя. Попередня бесіда за цією картиною вже не проводиться.
Художній твір для переказування (оповідання чи казка) має бути добре відомий дітям на мовленнєвому занятті (з попередньої групи чи з попереднього заняття з художньої літератури, рідної природи, ознайомлення з довкіллям з докладною відтворювальною бесідою). Вихователь лише нагадує дітям зміст твору (читає один раз), а далі діти самостійно переказують.
Лише на заняттях з художньої літератури (з середньої групи) переказ проводиться за структурою:
1. Вступна бесіда.
2. Читання твору 1 раз. Показ наочності.
3. Повторне читання. Бесіда за змістом.
4. Читання третій раз вихователем (націлити дітей, щоб уважно слухали, бо будуть самостійно переказувати).
5. Переказ дітьми.
Методичні рекомендації та вимоги до підготовки і проведення занять з мовленнєвого спілкування з дітьми раннього та дошкільного віку
1. Складовими змісту роботи з мовленнєвого розвитку дошкільників є:
- звукова культура мовлення;
- словникова робота;
- граматична правильність мовлення;
- зв'язне діалогічне і монологічне мовлення.
2. Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення є заняття різних типів - індивідуальних (1-4 дитини), індивідуально-групових (4-8 дітей), групових (до 15 дітей), фронтальних (з усіма дітьми групи).
3. Практика довела необхідність проведення спеціальних занять з мовленнєвого спілкування, які за своєю спрямованістю бувають таких видів: комплексні (у процесі яких комплексно реалізують три мовленнєвих завдання, наприклад, розвиток зв'язного мовлення + формування граматично правильного мовлення + формування звукової культури) і тематичні (спрямовані на розв'язання якогось одного мовленнєвого завдання).
4. Програмові завдання мовленнєвих занять мають будуватися не на окремих складових змісту мовленнєвого розвитку дошкільників, а у їх єдності.
5. Ретельна підготовка вихователя до заняття, визначення чіткої мети і завдань кожного мовленнєвого заняття (комплексного чи тематичного), оптимальний відбір методів і прийомів навчання.
6. Взаємозв'язок з попередніми заняттями з розвитку мовлення та з заняттями з інших розділів програми (ознайомлення з навколишнім, природою, художньою літературою, валеологією, українознавством, сенсорикою тощо), різними видами дитячої діяльності.
7. Наскрізне вирішення мовленнєвих завдань (доцільність вирішення мовленнєвих завдань на інтегрованих заняттях, заняттях з різних розділів програми та у різних видах діяльності дошкільників).
8. Мотивація мовленнєвої діяльності дітей (мотив - це те, задля чого говориться): наявність позитивних емоцій дітей, інтересу до заняття, захоплення побаченим та почутим тощо.
9. Мовленнєве заняття повинно мати лише мовленнєву спрямованість і проводитись на знайомому, цікавому, близькому і зрозумілому дітям матеріалі.
10. Важливе місце відводити принципу розвивального навчання, уникати риторичних запитань до дітей, включати елементи проблемно-пошукового методу. Запитання дітям слід ставити так, щоб спонукати їх до розмірковувань, пошуку точної відповіді.
11. Максимальна мовленнєва активність дітей: чим більше діти говорять, тим заняття ефективніше (3 частини тривалості заняття говорять діти, 2 частини - вихователь).
12. Максимальне використання ігрових прийомів навчання (дидактичні ігри та вправи, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, сюрпризи, ігри-забави, ігрові життєві ситуації спілкування, де дитина виступає активним мовцем, тощо).
13. Створення для кожної дитини "ситуації успіху"(зацікавлюючі моменти, сюрпризи; захоплення, спонукання до висловлювання власної думки та виявлення мовленнєвої ініціативи; використання гумору, приказок, прислів'їв, жартів, загадок, забавлянок, які пожвавлюють заняття, тощо).
14. Доцільно залучати дітей до різних видів діяльності на мовленнєвому занятті, які забезпечують високу інтелектуально-мовленнєву активність.
15. Формувати в дітей навички організованої суспільної мовленнєвої поведінки: уважно слухати і чути інших; висловлюватися, коли запитують.
16. Доцільне використання наочних посібників. Ілюстративний матеріал повинен бути добре знайомим дітям, естетичним, привабливим.
17. Оптимальність часового співвідношення частин заняття (рівномірний розподіл часу між трьома частинами комплексного заняття).
18. Здійснення диференційованого підходу до дітей, врахування їх індивідуальних та вікових особливостей. Проведення індивідуальної роботи на закріплення мовленнєвих умінь і навичок дітей, одержаних на занятті (не колекціонувати дитячих мовленнєвих неуспіхів з попередніх занять).
19. Оптимальна інтенсивність навантаження на дітей з метою активізації їх розумової діяльності та попередження втоми; дотримання тривалості заняття чи її подовження у разі підвищеного інтересу дітей, захоплення мовленнєвим матеріалом.
20. Наявність зворотнього зв'язку.
21. Заняття повинно бути емоційним, приносити дітям відчуття задоволення.
22. Позитивна оцінка будь-якого результату (не допускати погроз, докорів, негативної оцінки мовленнєвої діяльності дітей), вивільнення дитини з системи обов'язкового, насильницького впливу дорослих.
23. Взаємозв'язок групових, індивідуально-групових та індивідуальних форм роботи з дітьми.
24. Розкутість дітей на занятті, невимушеність. Діти можуть приймати зручну для них позу, сидіти як за столом, так і на килимку (на стільчиках півколом чи без них).
25. Створення оптимального розвивального мовленнєвого середовища в групі (не обов'язково лише предметного): моделювання ситуацій спілкування; наявність прикладів для наслідування мови та мовлення; мотивація мовленнєвої діяльності дітей і створення умов для самостійної мовленнєвої діяльності (підтримка, заохочення).
26. В залежності від рівня мовленнєвого розвитку дітей вихователь вирішує, які мовленнєві завдання можуть стати предметом мовленнєвих занять, а які можна включати в інші ігри-заняття з розділів: "Художньо-мовленнєва діяльність", "Рідна природа", "Дитина і навколишній світ", "Україно-знавство", "Основи здоров'я (валеологія, безпека життєдіяльності)" тощо або у невимушене побутове спілкування.
27. Доречно дотримуватися тематичного принципу розподілу лексики та різних мовленнєвих завдань у відповідності з нею (по місяцях), з метою ефективної активізації словника кожної дитини, граматичної правильності її мови, звукової культури, збагачення мовленнєвого досвіду.
28. Дотримуватися принципу повторюваності програмових мовленнєвих завдань. Побудова дидактично спрямованих мовленнєвих ігор і занять має ґрунтуватися на тому, що діти на кожному наступному занятті використовують мовленнєвий досвід, набутий на попередніх та на різноманітних зв'язках між заняттями різного спрямування та характеру.
29. Мова вихователя повинна бути взірцем для наслідування (доброзичлива, м'яка, лагідна, емоційна, виразна, літературна). Характер спілкування - щирим, довірливим, невимушеним, демократичним, без окриків.
30. Дотримуватися основних правил у формуванні активної мовленнєвої діяльності кожної дитини:
- вести дитину у заняття (гру) від простого до складного;
- набратися терпіння: не робити за дитину те, що вона може зробити сама;
- створювати для заняття (гри) вільну, невимушену обстановку;
- зацікавлювати дитину заняттям (грою), але не примушувати грати;
- не заважати дитині думати, приймати рішення;
- частіше хвалити дитину, підбадьорювати її;
- радіти успіхам разом з дитиною.
НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ЕЛЕМЕНТІВ ГРАМОТИ
Методичні рекомендації для вихователів ДНЗ
Щоб навчити дітей елементів грамоти, з урахуванням усіх вимог програми, слід враховувати, що:
по-перше, провідною діяльністю у цьому віці є не навчальна, а ігрова. Тому, навчаючи дітей, треба використовувати ігри, ігрові вправи, ігрові ситуації - «запрошувати» казкових персонажів тощо. Це дасть змогу пришвидшити процес засвоєння знань і підтримувати у дітей зацікавленість ним;
по-друге, навчати потрібно, слідуючи універсальному дидактичному принципу «від простого до складного». Тому на початковому етапі навчання варто застосовувати звуковий синтетичний метод, за яким від звука йдуть до складів, від складів до слів, потім - до речень. Згодом, через 2-3 місяці, ліпше перейти до навчання за аналітико-синтетичним методом.
Ознайомлення дітей зі звуками
Перший етап навчання дітей елементів грамоти - це ознайомлення зі звуками. Ефективніше починати його з ознайомлення дітей з немовними звуками. Для цього можна провести дидактичну гру «Що як звучить?». У грі використовують папір, склянки з водою, брязкальце, барабан, дзвоник чи будь-які інші предмети, які можуть видавати певні звуки. Спочатку дітей слід ознайомити зі звуками, які видають ці предмети. Потім потрібно зайти за ширму і маніпулювати предметами так, щоб вони звучали, а діти могли відгадати, який саме предмет звучав.
Слід звернути увагу дітей, на те, що це немовні звуки, адже їх ніхто не вимовляє, але ми їх чуємо. Під час прогулянки добре запропонувати дітям визначити, які немовні звуки вони чують: шурхіт листя, гуркіт чи гудіння автівки тощо.
Після ознайомлення з немовними звуками можна переходити до ознайомлення дітей з мовними звуками. Ще Костянтин Ушинський запропонував вивчати звуки не в алфавітній послідовності, а починати з голосних звуків, потім перейти до ознайомлення з приголосними звуками. Цей метод є ефективним, тому його варто використовувати для ознайомлення дітей з голосними звуками.
Спочатку варто запропонувати дітям прослухати «пісеньки»: А-а-а-а, О-о-о, У-у-у-у, І-і-і-і, И-и-и-и, Е-е-е-е, розповісти їм, що ці звуки є мовними - ми їх вимовляємо. А ще це - голосні звуки, бо ми їх співаємо голосом.
Далі слід уточнити артикуляцію голосних звуків.
Доречно запропонувати проспівати звуки у такій послідовності: А-О-У, сказати, що ротик малює спочатку велике коло - діти проспівують: «А-а-а-а», потім середнє - «О-о-о-о», а потім зовсім маленьке - «У-у-у-у». Далі діти співають у такій послідовності: І-И-Е. Тепер ротик усміхається - діти співають: «І-і-і-і», потім усмішка стає ширшою - «И-и-и-и», тепер він майже сміється - «Е-е-е-е». Потрібно звернути увагу дітей на те, що коли ми вимовляємо голосні звуки, повітря виходить вільно, йому нічого не перешкоджає, наш ротик відкритий. Саме тому цей звук має таку позначку, як відкритий ротик.
Щоб закріпити знання дітей про голосні звуки, можна організувати з дітьми різні ігри. Так під час гри «Який це звук?» діти за беззвучною артикуляцією мають вгадувати звуки. Гра «Упіймай звук» сприятиме формуванню вміння дітей визначати звук у звуковому потоці. А гра «Оживи» кружок», у якій діти по черзі натискають на символ голосного звука і називають будь-який голосний звук, допоможе дітям добре запам'ятати всі голосні.
Після ознайомлення дітей з голосними звуками та закріплення знань про них можна переходити до ознайомлення з приголосними звуками. Дітям буде цікаво, якщо це відбудеться у казці. Наприклад, можна розповісти таку казку:
Жили-були шість голосних звуків, які вміли гарно співати. Поряд з ними жило ще багато звуків, але вони співати не вміли. Іншим звукам також дуже хотілося співати, та коли вони намагалися це зробити, у них виходило шипіти - «Ш-ш-ш», пихтіти - «П-п-п», свистіти - «С-с-с», бумкати - «Б-б-б» тощо. Коли хтось промовляв ці звуки, повітря не виходило вільно з ротика, а зустрічало перешкоду: то губки стуляться (М, П, Б), то спинка язика підніметься і закриє прохід (К, Г, Х) і т. д.
Ці звуки можуть перешкоду зменшувати, ніби робити маленьку шпаринку, коли їх вимовляти не твердо, а м'яко (не Б, а Б' і т. д.).
Та найгіршим було те, що ці звуки не могли гратися, як голосні. Наприклад, стануть у пару А та У (всі разом скажемо протяжно: «А-а-а-а-У-у-у-у»), і чуємо, як люди гукають в лісі одне одного. Поміняються місцями У й А (усі разом: «У-у-у-у-А-а-а-а») - чути, як плаче дитинка. Підбіжить І до А (всі разом: «І-і-і-і-А-а-а-а») - це десь неподалік закричав віслюк.
Як же хотілося сусідам голосних звуків теж так гратися! І ось вони попросили голосні звуки погратися з ними. Голосні звуки були добрими. Вони добре поміркували, як можна допомогти своїм сусідам і вирішили: щоб ті теж могли співати і так гратися, їм треба бути при голосних звуках. Сусідні звуки дуже зраділи. Відтоді вони стали називатися приголосними звуками. Тепер приголосні звуки стають у пару з голосними: скажімо, стали у пару А та М (усі разом: «АМ») - і чуємо, як мати годує малечу; а стали разом М з У (всі разом: «МУ-у-у-у») - замукала корова; до А підбігла Х (разом скажемо: «АХ») - і всі почули, як здивувалася людина.
Так голосні звуки допомогли приголосним звукам.
З приголосними звуками теж добре пограти у різні ігри, зокрема у гру «Упіймай звук».
Ознайомлення дітей зі складами
Другий етап навчання дітей елементів грамоти - ознайомлення зі складами. Цей етап тісно пов'язаний з третім етапом, під час якого іде ознайомлення дітей з поняттям «слово», зі словами-назвами, словами-діями, словами-ознаками.
Ознайомлення зі складами та словами можна провести у такий спосіб: спочатку повторити знання про голосні та приголосні звуки, потім перейти безпосередньо до складів та слів. Розповідь про них також може бути у формі ось такої невеличкої казки:
Голосні і приголосні звуки стали товаришувати і ходити парами. Але у деяких пар не виходило щось сказати. Наприклад, взялися за ручки Д та И (скажемо всі разом: «ДИ»), але це нічого не означало. Вони дуже засмутилися, тому їх прийшли втішати звуки В та О і розповіли, що у них теж нічого не виходить (усі разом: «ВО»). Тож вони взялися всі разом за ручки: ДИ-ВО. Раптом прибігли інші звуки і почали їх вітати: «У вас вийшло ДИВО!». І дійсно це було диво, бо окремо вони нічого не означали, а разом склали слово «диво».
Інші звуки теж почали ставати по двоє та навіть по троє, а потім підходили до інших таких групок і складали слова. Такі групки звуків почали називати складами, адже з них складається слово. Звуки утворювали багато слів зі складів: МА-МА, БА-БА тощо. Але вони помітили, що приголосні звуки не можуть самі утворювати склади, а лише за допомогою голосних звуків. Тоді біля одного голосного могло зібратися два, а інколи і три приголосних звука. А голосні звуки можуть утворювати частинки слова - склади і без приголосних. Тож звуки прийшли до висновку, що скільки у слові голосних звуків, стільки і складів.
Навчити дітей визначати кількість складів можна і в інший спосіб - підставляючи руку під підборіддя: скільки разів воно торкнеться руки під час промовляння слова, стільки у тому слові і складів.
Тепер можна перейти безпосередньо до ознайомлення з тим фактом, що всі слова різні, але їх можна об'єднати у великі групи (частини мови), зокрема: слова-назви, слова-дії, слова-ознаки.
Ознайомлення дітей з різними групами слів
На третьому етапі - ознайомлення дітей з різними групами слів варто використовувати одні і ті самі предмети, скажімо: дерев'яна пірамідка, металева машинка, гумовий м'яч, пластмасова лялька. Наприклад:
Слова-назви
Ми з вами дізналися, що звуки збирались у склади і утворювали слова. А що ж це за слова? Діти, подивіться на ці предмети. Як можна назвати їх одним словом? Так, ці предмети мають загальну назву - це слово «іграшки». Але якщо я скажу: «Діти, візьміть іграшку», ви запитаєте, яку саме, адже кожний предмет називається своїм певним словом. Це - лялька, це - машинка. Тож це - слованазви.
А тепер погляньте на картину. На ній зображено дівчинку, яка тримає ляльку. Давайте порівняємо дівчинку та ляльку. І у дівчинки, і у ляльки є ноги, руки, голова, тулуб, очі, ротик. Але дівчинка може бачити, чути, розмовляти, самостійно рухатись. Лялька ж не може цього робити, бо вона - предмет, про неї запитують: «Що це?», а дівчинка - жива істота, про неї запитують: «Хто це?». Тож слова можуть називати предмети і живі істоти. Я назву предмет - «стіл». А ви який предмет назвете? (Відповіді дітей.) А тепер я назву живу істоту - «вовк», а ви? (Відповіді дітей.)
Ще слова-назви можуть називати те, що ми не можемо бачити, але можемо чути чи відчувати. Це - грім, вітер, музика, холод, тепло. А пригадайте ви такі слова. (Відповіді дітей)
Слова-дії
Що ми робимо з іграшками? Так ми виконуємо з ними певні дії - граємось. Тож, слово «граємось» означає дію. Послухайте слова-дії і скажіть, до якої іграшки вони підходять: «колисати», «буцати», «нанизувати», «кермувати». (Відповіді дітей.) Усі ці слова означають дії, які можна виконувати з певними предметами, а ще є слова, що означають дії, які виконують самі предмети чи живі істоти, як-от: машина їде, заєць стрибає, дерево росте тощо. Я зараз називатиму вам слова-назви, а ви підбиратимете до них слова-дії: олівці (малюють, креслять), білочка (стрибає, гризе, збирає), дощ (накрапає, йде, ллє).
Слова-ознаки
А тепер подивіться на іграшки і відгадайте, про яку з них можна сказати: металева, пластмасова, гумовий, дерев'яна. Ви всі іграшки відгадали, але я не казала ні слів-назв, ні слів-дій. «Металева», «пластмасова», «гумовий», «дерев'яна» - це слова-ознаки. Завдяки таким словам ми можемо уявити собі яким є предмет, про який йдеться.
Скажімо, Микиті подарували машинку. Але він не приніс її у садок, а лише описав друзям так: «Машинка велика, пластмасова, червона, гонча». І вони зрозуміли про яку машину йдеться.
Завдяки словам-ознакам ми можемо складати загадки. Відгадайте, про кого ця: «Руда, хитра, хижа», «Боязкий, довговухий, сіренький»? (Відповіді дітей). А тепер самі спробуйте скласти загадки.
Ознайомлення дітей з реченнями
Четвертий етап навчання дітей елементів грамоти - ознайомлення з реченнями. Для цього стануть у пригоді предметні картинки. Наприклад, можна взяти три картинки, на першій з яких зображено дівчинку, на другій - дівчинку, яка малює пензликом, на третій - квітку. Розглядаючи картинки з дітьми, слід зауважити, що все, що на них зображено можна назвати словами. Далі ознайомлення з реченням можна продовжити так:
Діти, погляньте, хто зображений на першій картинці? (Дівчинка.) А що робить дівчинка на другій картинці? (Малює.) А що зображено на третій? (Квітка.) Діти, за кожною картинкою ви назвали слово:
за першою - слово-назву «дівчинка»;
за другою - слово-дію «малює»;
за третьою - слово-назву «квітка».
А тепер ці слова поєднаємо: «Дівчинка малює квітку». Ми з вами про щось розповіли. Коли слова збираються разом і про щось розповідають, то це називається - речення. Отже, давайте разом промовимо наше речення. (Діти промовляють речення.)
Порахуймо, скільки слів у нашому реченні: «дівчинка» - один, «малює» - два, «квітку» - три. У нашому реченні три слова. Давайте спробуємо змінити його так, щоб у ньому стало п'ять слів. Для цього можна використати слова-ознаки. Доберіть їх до слів-назв. Дівчинка яка? (Маленька, весела, світловолоса тощо.) Квітка яка? (Червона, гарна, яскрава, ніжна тощо.) Додамо до нашого речення слова-ознаки: «весела» і «червона». А до слів-ознак доберемо картинки, на яких зображені веселе личко і червона пляма. Ось що вийшло: «Маленька дівчинка малює червону квітку». Давайте порахуємо слова у новому реченні. Тепер воно складається з п'яти слів.
Для закріплення отриманої інформації варто запропонувати дітям самим скласти речення з опорою на предметні картинки та визначити кількість слів у складеному реченні.
Обов'язково слід пояснити дітям, що у реченні кожне слово має своє місце, і на прикладі будь-якого деформованого тексту продемонструвати це твердження та запропонувати сказати речення правильно.
Вправляти дітей у складанні простих поширених речень можна за допомогою дидактичних ігор: «Розшифруй картинку», «Мовчун-говорун», «Хто придумає найдовше речення?» тощо.
Дітям слід також пояснити, що речення можна змінити, не змінюючи слів, а змінивши лише інтонацію. Так можна утворити різні речення-запитання. Скажімо, можна проговорити речення «Дівчинка малює квітку» тричі, виділяючи питальною інтонацією кожне слово по черзі, наприклад:
Дівчинка малює квітку? - Хто малює квітку?
Дівчинка малює квітку? - Що робить дівчинка?
Дівчинка малює квітку? - Що малює дівчинка?
А можна всі слова промовити з піднесеною інтонацією: «Дівчинка малює квітку!». Вийде речення-оклик.
Щоб повправляти дітей у правильному використанні питальної інтонації, можна пограти у гру «Запитайко».
Педагог пропонує дітям скласти речення за сюжетною картинкою, а потім повторити це речення, виділяючи питальною інтонацією по черзі слово-назву, слово-дію і слово-ознаку.
Ознайомлення дітей з буквами
П'ятий етап навчання дітей елементів грамоти - ознайомлення дітей з графічним зображенням звуків - буквами. Ознайомлення з буквами програма «Впевнений старт» рекомендує починати з урахуванням індивідуальних схильностей, можливостей, інтересів дітей та побажань їхніх батьків.
Кожне заняття варто будувати за певним сюжетом. Під час ознайомлення з буквою «А» можна, наприклад, використати тему «У бабусиному садку». Розгортаючи сюжет за цією темою можна й імена онукам підібрати на звук «А» (Андрійко, Артемко, Аллочка тощо) і використати багато слів-назв фруктів, ягід, квітів, у яких є цей звук (абрикос, айва, антонівка, агрус, айстра тощо).
Знайомство з буквою «Н» можна провести, наприклад, за допомогою теми «Настя та Ніна у зоопарку». У словах-назвах тварин можна зустріти звук «Н» у різних частинах слова (на початку, в середині, у кінці), що добре для розвитку фонематичного сприйняття та звукового аналізу (носоріг, олень, кабан, тюлень, куниця, слон, нутрія, пінгвін). Ці слова можна використати також з метою вправляння дітей у диференціації звуків «Н» та «Н'»: «Відгадай, які тварини сподобалися Насті більше. Підказка - у назвах цих тварин звук «Н» - твердий».
Під час ознайомлення дітей з буквою слід використати різні прийоми, зокрема:
- викликання асоціацій з певними образами;
- викладання букв з паличок та ниточок;
- ліплення з пластиліну;
- заштриховування.
Показуючи дитині, на що схожа та чи та буква, варто використовувати зображення не одного, а декількох предметів, адже, що більше асоціацій викликатиме буква, тим швидше дитина її запам'ятає. Обов'язково слід запитати у дітей, що їм нагадує буква. Скажімо, буква «В» схожа на метелик, який склав крильця, а також - на два яблучка на гілочці, а ще - на окуляри і т. д.
Після детального аналізу зображення букви доречно запропонувати дітям викласти її з лічильних паличок, а перед викладанням - відрахувати потрібну кількість паличок. А ще - можна викладати букви з ниточок, чи з паличок і ниточок. Нитки слід використовувати товсті, достатньої довжини. Такі вправи дають змогу дітям самостійно відтворювати букви. А якщо дитина зробила помилку, то вона бачить її і може легко виправити. Так діти ліпше запам'ятовують графічний образ букви. І їм легше впоратися з друкуванням букви.
Для закріплення правильного друкування букви можна використати такі вправи:
«Які букви заховались» - букви закриті наполовину і дитина має здогадатись, де яка буква;
«Знайди правильні букви» - на аркуші паперу розміщено букви, написані правильно та у дзеркальному відображені. Діти обводять олівцем правильні букви;
«Олівець та гумка» - олівець написав букви, гумка частково їх стерла, а дітям потрібно дописати букви.
Під час прогулянки можна пограти у гру «Покажи букву»:
- стати парами і взятися за руки - вийшла буква «М»;
- стати обличчям одне до одного, зігнути руки у ліктях і взяти одне одного за пальчики - це буква «Н»;
- запропонувати дітям поставити руки у боки - це буква «Ф».
Учити дітей читати ліпше одразу складами. Якщо у дитини добре сформовані фонематичні процеси, то вона знає, що склад «МА» має два звуки, а тому і пишеться двома буквами, але вимовляється разом.
Використання ребусів, словограйок, дидактичних ігор дає змогу утримати інтерес дітей до читання, підвищує їх пізнавальну активність. А ще - ігрова форма організації освітнього процесу створює умови, за яких дитина отримує задоволення від розв'язання ігрових інтелектуальних завдань, а, отже, - сприяє розвитку у дітей бажання навчатись.
Оновлення змісту роботи щодо мовленнєвого розвитку дітей раннього віку
Щоб створити оптимальні умови для мовленнєвого розвитку дошкільників, вихователям слід використовувати різні форми роботи з ними: ігри (різних видів), проблемні ситуації, різні види діяльності, а також заняття (різних видів та з різних розділів програми).
На третьому році життя плануються і проводяться такі заняття з розвитку мовлення: ознайомлення з довкіллям (рідною природою, навколишнім та явищами суспільного життя), сенсорне виховання, мовленнєве спілкування, художньо-мовленнєва діяльність. В більшості дошкільних закладів з розділу «Ознайомлення з навколишнім та явищами суспільного життя» вихователі почали відокремлювати заняття з українознавства (народознавства), валеології, безпеки життєдіяльності та інші. Мовленням дитина оволодіває в процесі спілкування під час різних занять та видів діяльності, адже всі вони тісно пов'язані з мовленням і супроводжуються ним. Оскільки повсякденного спілкування для становлення мовленнєвої компетенції (лексичної, фонетичної, граматичної, діамонологічної, комунікативної), заявленої БКДО та програмою "Дитина", недостатньо, в освітній процес дошкільного закладу вводяться заняття з мовленнєвого спілкування, які є основною формою навчання дошкільників мовленню в процесі організованої пізнавальної діяльності. Саме на заняттях з мовленнєвого спілкування вихователь систематично та послідовно формує у дітей мовленнєві уміння та навички, які закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності в повсякденному житті та на інших заняттях.
На заняттях з мовленнєвого спілкування діти мають не стільки засвоювати матеріал про навколишній світ та природу, скільки вправлятися в мовленнєвій діяльності. На такому занятті основну увагу варто зосереджувати на практичному засвоєнні дітьми норм рідної мови ( фонетичних, лексичних, граматичних), формуванні навичок розповідання, переказування, тобто зв'язного мовлення. Заняття з мовленнєвого спілкування проводять у всіх вікових групах, в тому числі і в групах дітей раннього віку, один раз на тиждень лише по підгрупах, з метою забезпечення максимальної мовленнєвої активності кожної дитини. Доцільним є об'єднання дітей у підгрупи з більш-менш однаковим рівнем мовленнєвого розвитку.
Вихователь повинен добре готуватися до заняття: продумати програмові завдання( за всіма складовими), матеріал, запитання до дітей, зацікавлюючі та сюрпризні моменти, диференційовані завдання (для молодшої та старшої під-групи), добірку дидактичних ігор ( для словникової роботи, на формування граматичної правильності мовлення, на формування звукової культури тощо).
Види мовленнєвих занять з дітьми 3-го року життя:
Спостереження в довкіллі ( у приміщенні ДНЗ та за його межами): праця дорослих, транспорт, жива і нежива природа, предмети домашнього вжитку;
Екскурсії-огляди ( у приміщенні ДНЗ): групова кімната, спальня, роздягальна кімната, умивальна кімната, кухня, їдальня (в груповій кімнаті);
Цільові прогулянки( під час безпосереднього ознайомлення дітей з довкіллям, особливо з явищами природи на початку кожної пори року);
Дидактичні ігри (з іграшками, предметами, картинками);
Дидактичні настільні ігри (геометричні вкладки, пірамідки, вкладні мотрійки, кульки, яєчка, складні кубики, розрізні і парні картинки);
Заняття з предметною картинкою чи серією картинок;
Заняття з настінними картинами (спільна розповідь дитини і вихователя: вихователь починає, а дитина продовжує; слід використовувати художнє слово);
Заняття з «живою картинкою»( у різних місцях аркуша - уявного лісу, річки, подвір'я, будиночка, поля - зроблені надрізи , куди вставляються діючі особи; розповідь за «живою» картинкою супроводжується бесідою, звуконаслідуванням, відповідями дітей на запитання);
Бесіди-розповідання ( без ілюстрацій і показу про те, що діти сприймали, робили на прогулянці, на іншому занятті);
Показ лялькового і тіньового театрів ( за змістом знайомих казок «Курочка Ряба», «Колобок», «Ріпка» та сцен із життя дітей, тварин, птахів) ;
Показ інсценівок (за змістом художніх текстів чи власних розповідей вихователя);
Спеціальні заняття на виховання звукової культури мовлення (з використанням іграшок, картинок, художніх текстів, розповідей вихователя зі звуконаслідуванням);
Ігри в оповідання (вихователь розповідає невеличку оповідку і показує іграшки в дії, після цього дитина показує дії з іграшками, а вихователь промовляє текст);
Розглядання предметів та бесіда про них (іграшок, одягу, посуду, меблів, рослин).
Примітка. На допомогу вихователям груп раннього віку розроблені вихователем-методистом Квасилівського ДНЗ (ясла-садок) Семенюк Р.Ф. методичні рекомендації та перспективне планування занять з мовленнєвого спілкування для дітей раннього віку, які надруковані в «Палітрі педагога» №5/2009 та №1/2010.
Планування роботи з навчання дошкільників творчого розповідання
Проблема розвитку словесної творчості завжди була однією з найбільш актуальних для дошкільної освіти. Творча мовленнєва діяльність виникає в дошкільному віці у процесі спілкування з ровесниками та дорослими, активного пізнавання нею довкілля.
Умови, необхідні для словесної творчості:
- сформованість творчої уяви у дітей старшого дошкільного віку;
- наявність у дитини мовленнєво-творчих здібностей;
- достатній рівень розвитку мовлення та наявність знань про навколишній світ;
- інтерес дитини та зацікавленість педагога, його вміння керувати творчою діяльністю дітей.
Одним з найефективніших методів розвитку словесної творчості є творче розповідання, результатом якого є зв'язна, логічно послідовна розповідь. В основі творчих розповідей лежить робота творчої уяви.
У дітей дошкільного віку переважає відтворювальна уява, яка дає можливість навчати творчого розповідання. Розпочинати варто з творчого розповідання на наочній основі.
Прийоми навчання творчого розповідання:
Основні: зразок, план, аналіз.
Допоміжні: запитання, нагадування, вказівка,заохочення, підказка.
Специфічні: запис дитячих розповідей, створення альбомів та книжок з творчими розповідями дітей, придумування розповідей-мініатюр, об'єднаних однією дійовою особою, повторення розповіді товариша.
Види творчих розповідей
Творчі розповіді на наочній основі:
1. Сюжетна розповідь про іграшку;
2. Розповідь за сюжетною ігровою обстановкою;
3. Розповідь за сюжетною картиною;
4. Розповідь - мініатюра за картиною - сюрпризом;
5. Розповідь за картиною про природу;
6. Розповідь - роздум;
7. Розповідь - етюд.
Творчі розповіді на словесній основі:
1. Продовження розповіді вихователя;
2. Розповідь на тему, запропоновану вихователем;
3. Розповідь за планом вихователя;
4. Розповідь за опорними словами;
5. Розповідь про смішний епізод;
6. Розповідь за мотивами знайомих художніх творів;
7. Казка - небилиця;
8. Складання творів розповідей, казки за власним сюжетом.
Прийоми навчання творчого розповідання:
Сюжетна розповідь про іграшку. Вихователь має дати зразок, тобто сам описати іграшку і розповісти, як нею можна гратися. На перших заняттях доречно підказати дітям 2-3 варіанти для складання розповідей. Складнішим є складання розповідей про одну іграшку, але з різними сюжетами.
У подальшій роботі план можна ускладнювати і заповнювати.
Розповідь за сюжетною ігровою обстановкою спирається на наочний матеріал. Корисно використовувати прийом розігрування ситуацій. Дитина одночасно розв'язує три завдання:вигадує сюжет, рухає іграшки по столу, розповідає про дії іграшок.
Розповідь за картиною (старший дошкільний вік). Заняття з творчим розповіданням за картиною проходить в два етапи: організація сприймання, розкладання картини та навчання розповідання за її змістом.
Послідовність:
- виокремлення об'єктів, зображених на картині;
- встановлення різного рівня залежностей між об'єктами;
- уявлення об'єктів через сприймання їх різними аналізаторами.
Розповідь за картинкою - сюрпризом. Діти з частинок складають послідовну розповідь про епізоди, які намальовані на картинці - сюрпризі. Картинка - сюрприз може бути загорнута у цукерку або яйце - райце.
Розповідь за картинкою про природу. У розповіді - зразку описується одна пора року, а дітям пропонують уявити дії героїв в іншу і описати події.
Розповідь за опорними словами. Дітям пропонується ланцюжок слів, за якими вони складають розповідь. Спочатку можна запропонувати серію предметних картинок.
Казка - небилиця:
- перенести героїв знайомих казок у нові обставини;
- змінити ситуацію у знайомій казці, придумати нове закінчення казки;
- складати колаж з казок.
Складання розповіді за власним сюжетом:
- створення казок під час розповідання «по колу»;
- калькування - написання нової казки з персонажами прочитаної;
- пригадування, в яких казках живе певний персонаж;
- розповідання від першої особи.
Методика навчання складання творчих розповідей постійно збагачується новими розробками і знахідками педагогів. Та важливо, щоб у пошуках прийомів та методів ми всі не забували, що творча розповідь - це лише ефективний засіб розвитку, а головною на занятті має бути сама дитина, заради якої ці засоби і розробляються.
Правила успішного мовленнєвого розвитку дитини 3-го року життя
1. Створити розвивальне мовленнєве середовище (в ДНЗ, в групі, вдома). Емоційно насичувати мовленнєве спілкування з дитиною в ході ознайомлення з навколишнім та природою. Все в групі повинно бути на рівні очей дитини. Не зловживати заборонами.
2. Успішний мовленнєвий розвиток дитини можливий завдяки чіткій системі роботи з вирішення мовленнєвих завдань з розвитку її активного мовлення, формування граматичної будови і звукової культури мовлення, збагачення словника (комплексні та тематичні мовленнєві ігри - заняття, інтегровані заняття, міні - заняття, бесіди, дидактичні ігри та вправи, творчі ігри, індивідуальні ігри - заняття, театралізована діяльність, самостійна діяльність, робота з книжкою, моделювання мовленнєвих ситуацій, активна рухова діяльність, спостереження, праця тощо).
3. Важливою формою навчання дітей рідної мови є заняття з мовленнєвого спілкування, на які дітей об'єднують у підгрупи з більш-менш однаковим рівнем мовленнєвого розвитку. Заняття доречно починати з молодшої підгрупи.
4. Відомо, що мовне вміння чи навичка не можуть бути сформовані за один раз. Тому інтервал між мовленнєвими заняттями повинен заповнюватися індивідуальною роботою з окремими дітьми на засвоєння (закріплення, ускладнення) програмового матеріалу з попереднього заняття.
5. Індивідуальну роботу з мовленнєвого спілкування слід проводити щоденно з однією дитиною або 2-4 дітьми, які мають спільний мовленнєвий недолік (не менше 2-х разів на тиждень з кожною дитиною).
6. На мовленнєвому занятті слід використовувати різноманітні завдання, направлені на те, щоб дати можливість дітям змінити свою позу, порухатися.
7. Домінуюча роль повинна бути відведена індивідуальним заняттям, які дозволяють реалізувати індивідуалізовану програму мовленнєвого розвитку дитини, яка або випереджає віковий рівень, або ж має нижчі за вікові показники розвитку. Нормою мовленнєвого розвитку дитини є не середньостатистичні для дитини 3-го року життя показники, а ті кращі, які за оптимальних умов можливі у цьому віці.
8. Дотримуватися наскрізного вирішення мовленнєвих завдань в ДНЗ та групах дітей раннього віку зокрема.
9. Дорослий - зразок комунікативної активності дитини. Від його загальної та мовленнєвої культури залежить успішний мовленнєвий розвиток малюка, який наслідує мовлення дорослого. Стиль спілкування педагога з дітьми повинен бути діалогічний, демократичний.
10. Не зупинятися на досягнутих мовленнєвих вміннях малюка без постійного їх розвитку, що може призвести до збіднення мовлення та зниження мовленнєвої активності дитини.
11. Основною формою мовленнєвого спілкування має бути діалог у предметній співпраці з дорослими.
12. Не допускати домінування процесу розуміння мовлення дитиною над процесом розвитку її активного мовлення. Ці обидва процеси повинні реалізовуватися паралельно, цілісно.
13. Активізуючи словник дитини словами - назвами предметів, потрібно одночасно показувати дії з ними, пояснювати їх властивості.
14. Програмовий зміст заняття необхідно підбирати так, щоб складний матеріал подавався не відразу, а через 3-4 хвилини після початку заняття, тому що активність дітей зростає поступово. Не слід в ході заняття допускати довгих пауз, які ведуть до розсіювання уваги дітей. Але після запитання треба дати дітям можливість трохи подумати.
15. Не уподібнювати мовленнєві заняття в ДНЗ урокам в школі. Заняття повинні носити ігровий сюжетний характер.
16. Пов'язувати розвиток мовлення малюків із сферами життєдіяльності -"Природа", "Культура", "Люди", "Я сам".
17. Не зловживати емоційним спілкуванням з дитиною. Речі повинні називатися своїми іменами, а не спотвореними лише через те, що це слово легше вимовляти дитині.
18. Перш ніж задовольнити бажання дитини, спонукати її докласти мовленнєвих зусиль, щоб висловити своє прохання дорослому.
19. Якомога частіше звертатися до дитини з різноманітними посильними дорученнями, пропозиціями, проханнями. При цьому варто обов'язково похвалити дитину, подякувати їй.
20. Прихід на заняття лялькових персонажів, казкових героїв варто супроводжувати ввічливим привітанням з дітьми, а їх відхід - прощанням. Вчити дітей оволодівати різними формами мовленнєвого етикету (вітання, прохання, подяка, прощання).
21. Важливого значення надавати розвитку м'язів руки, її дрібної моторики, що активно впливає на розвиток мовлення дитини. Проводити пальчикову гімнастику.
22. Запитання до дитини ставити чітко і коротко. Уникати надто розширених і громіздких речень з незрозумілими дитині словами.
23. Хорові відповіді дітей обов'язково поєднувати з індивідуальними.
24. Спілкування з дитиною починати із здивування, подиву, захоплення. Вихователь не змушує, а запрошує або заохочує дитину до мовленнєвої діяльності.
25. Всі дії дитини потрібно супроводжувати мовленням (спочатку дорослий показує, як це робити, пізніше дитина сама, наслідуючи дорослого, вчиться коментувати свої дії мовленням; таким чином активізується плануюча функція мовлення).
26. Частіше хвалити дитину, визнаючи її мовленнєві успіхи (посміхнутися, погладити, подякувати, обняти, поплескати по плечі, назвати лагідним словом). Не колекціонувати дитячих мовленнєвих неуспіхів з попередніх занять, а разом долати їх у співпраці. Кожну помилку дитини потрібно виправити у формі повторення нею правильної фрази, слова чи речення. Для автоматизації словника використовувати прийом кількаразового повторення дитиною слова-назви, слова - дії, слова-ознаки, займенників, прийменників, сполучників, образних виразів, звуконаслідувальних слів.
27. Не демонструвати своєї втоми і байдужості, не дозволяти собі знехотя відповідати на дитячі запитання. Постійно підтримувати спілкування з дитиною.
28. Частіше залучати дитину до розгляду яскравих і доступних їй картинок, іграшок. Грати в дидактичні ігри. Читати більше художньої літератури, на сторінках якої чимало яскравих і цікавих дитині ілюстрацій. Шляхом багаторазового повторення вчити з малюками коротенькі віршики, пісеньки, забавлянки, обіграючи їх.
29. Спонукати дитину говорити нескладними фразами, реченнями (з 3-8 слів). Зразки речень треба давати, так як дитина ще недостатньо володіє граматичними формами.
30. Не використовувати антипедагогічних слів, які "замикають" дитину на дорослого (неправильно, сядь, помовчи, не думаєш, не так треба було сказати, тихіше, тебе не питають тощо). Це може призвести дитину до протесту, небажання брати участь у занятті, впертості, виправдовування, захисту, комплексів. Не можна критикувати дитину за неуспішність, порівнювати її з іншими дітьми. Помилки дитини - це, насамперед, помилки вихователя.
31. Темп мовлення визначає не вихователь, а дитина відповідно до своїх можливостей.
32. Під час спілкування з дитиною обличчя дорослого має знаходитися в полі зору дитини, на рівні її очей.
33. Вихователь має запобігати негативним впливам різноманітних стресорів, які також негативно впливають на мовленнєвий розвиток дитини: шуми, крики, жорстка регламентація життя, надмірна опіка, одноманітність життєвих вражень, заборона вільного спілкування, емоційна неврівноваженість дорослих і дітей, надмірно голосна мова вихователя, висока скупченість дітей на малій території, недостатність ігрового розвивального обладнання, бездіяльність дитини тощо.
34. Вести постійні спостереження за мовленнєвим розвитком кожної дитини, активно спілкуватися з нею протягом 6-ти годин робочого часу вихователя.
Примітка: необхідно відновити в документації вихователя "Щоденник спостереження за розвитком дитини" (мовленнєвим, пізнавальним, фізичним, соціальним тощо).
Рекомендації для вихователя щодо забезпечення ефективності мовленнєвих занять
Заняття з розвитку мовлення та мовленнєвого спілкування дошкільників буде ефективним за умови повноцінної реалізації мовленнєвого потенціалу кожної дитини. Педагог повинен:
забезпечувати зручне розташування дітей під час занять (по колу, півколом тощо), яке давало б змогу вести розмову (очі в очі) не лише з педагогом, а й з однолітками;
уникати надмірного академізму в підході до розв'язання мовленнєвих завдань заняття;
добирати теми занять та для обговорення так, щоб вони викликали інтерес, знаходили емоційний відгук у свідомості й душі кожної дитини, підпорядковувалися темі навчально-виховного блоку тижня та темі дня;
проводити заняття спокійно, впевнено, у жвавому темпі, водночас надаючи дітям можливість поміркувати;
підтримувати фізичну і психічну активність дітей задля ефективності їхньої інтелектуально-мовленнєвої роботи;
будувати з дітьми розмову, а не монолог вихователя, який стомлює дитину;
підвищувати рівень мовленнєвої активності, спонукаючи кожну дитину до участі в обговоренні, даючи можливість висловлювати власні думки;
розвивати в собі вміння й звичку слухати дітей, не гасити мовленнєву ініціативу своєю надмірною активністю і досвідченістю;
уникати втручання в розповідь дитини, виправляння помилок у процесі її мовлення;
керуватися певними правилами під час постановки запитань:
- формулювати запитання так, щоб спонукати дітей до відповіді;
- адресувати запитання всім дітям, а викликати для відповіді одну дитину;
- ставити запитання так, щоб у формулюванні було ключове слово, яке і вимагає правильної відповіді;
- запитувати почергово кожну дитину, уникаючи звернень до дітей у тому порядку, в якому вони сидять;
сприяти набуттю дітьми комунікативної взаємодії, даючи можливість спілкуватися з однолітками (запитувати, повідомляти, пропонувати, обстоювати думку, доводити її ;
працювати щоразу з іншою дитиною, уникаючи багаторазових звернень до тієї самої дитини;
залучати дітей до активного контролю за мовленням того, хто відповідає, та оцінювання відповіді мовця;
пропонувати творчі завдання, опираючись на особистий досвід дітей, використовувати інтерактивні методи розвитку мови дошкільників;
чергувати мовленнєві завдання з іншими видами дитячої діяльності для збереження інтересу й ініціативності дітей до навчального матеріалу заняття;
уникати надмірної захопленості наочністю і ТЗН, що відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву активність;
підтримувати увагу дітей різними способами, як-от - переключення уваги, сюрпризні моменти, проблемні запитання тощо, уникаючи зауважень дисциплінарного характеру;
закріплювати мовленнєві вміння, набуті на заняттях, під час різних видів діяльності у повсякденному житті. |
| Категорія: Мої статті | Додав: зірочка (14.09.2015)
|
| Переглядів: 9371 |
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
Пошук
Меню сайта
Реєстрація
Категорії розділу
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
