Інноваційні технології

у мовленнєвій роботі з дошкільниками

Кожна дитина — потенціал. Задіяти її можливості,

відкрити для неї власні життєві сили, наповнити її відчуттям

власної спроможності — важливе завдання педагога.

Коментар до Базового компонента

дошкільної освіти в Україні

Мовленневий розвиток дошкільника — складний психологічний процес, який визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини i виявляється в соціальній та інтелектуальній активності у колі дорослих та однолітків. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки — основу її життєвої компетентності.

Проблемою в мовному розвитку дітей дошкільного віку є збіднена лексика, недосконала граматика та фонетика. Розвиток мовлення та виховання культури мовлення вимагають особливої організації мовленнєвої роботи, спрямованої на збагачення словника, граматичної упорядкованості, зв’язності висловлювань у процесі роботи над текстом, розвиток чутливості до краси й точності художнього слова.

На сучасному етапі у дошкільній педагогіці відбувається низка оновлюючих процесів: оновлення, збагачення змісту освіти; запровадження новітніх підходів до організації роботи з дітьми; запровадження інновацій різного рівня. Оптимізація педагогічного процесу стосується і мовленнєвого розвитку дітей.

У сфері навчання мови і мовлення існують певні інновації, які прямо чи опосередковано впливають на ефективність педагогічного впливу та становлення мовної особистості.

Серед таких виділяються загально-педагогічні інноваційні підходи:

• компетентнісний (формування мовленнєвої компетентності дитини) ;
• особистісно орієнтований;
• інтегрований;
• комунікативний;
• індивідуальний тощо.

Існує низка інноваційних підходів, методів, технологій, які тією чи іншою мірою стосуються мовленнєвого розвитку дитини:

• навчання грамоти за технологіями Є. Є. Шулєшка та М. Зайцева;
• творчий розвиток за методами Л. Б. Фесюкової;
• комунікативний розвиток за технологією Т. О. Піроженко тощо.

Загальновизнаною інновацією у сфері мовленнєвого розвитку дитини є методика, методи та прийоми А. М. Богуш та Н. В. Гавриш. Ця методика увібрала в себе та враховує усі новітні підходи та технології, пропоновані на «педагогічному ринку».

За спостереженнями, проблемним питанням у мовленнєвій роботі з дошкільниками вже певний час є ознайомлення дітей з художньою літературою: читання та розповідання творів, переказ, декламування, творче розповідання, робота з дитячою ілюстрацією тощо.

Важливо усвідомити, що мовленнєва робота, і в тому числі художньо-мовленнєва діяльність з дітьми є компонентом багатьох видів педагогічної роботи: пізнавальний розвиток, навчання грамоти, художньо-естетичний розвиток, патріотичне виховання, становлення провідної діяльності та інше.

Прогресивною, на думку А. М. Богуш та Н. В. Гавриш, є така позиція у мовленнєвому розвитку дошкільників, за якою пропонується активна «дослідницька» діяльність дитини зі сприйняття літературного твору, момент її співтворчості з автором. «проживання», прийняття дитиною літературного твору, можливість застосовувати художнє слово надають процесу сприймання більш глибокого змісту, загострюють увагу на мовному матеріалі, примушують замислитися над значенням використаних у тексті слів і виразів, сприяють збагаченню мовлення, формуванню його образної виразності. Тому засобами художньої літератури слід розвивати як лексичну, граматичну, фонетичну компетентність, так і виховувати культуру мовлення дошкільнят, розвивати поетичний слух, прищеплювати любов до художньої літератури як мистецтва слова.

Інноваційним є також використання символічних моделей за мотивами літератури і фольклору для відтворення головної сюжетної лінії твору (за методом Л. Венгера) у мовленнєвій та зображувальній діяльності. Різноманітні види театралізації сприяють розвитку особистісної активності, здібності утворювати гнучкі, рухливі, варіативні образи, встановлювати зворотній зв’язок усередині естетичного досвіду, творчо синтезувати власний досвід із сприйнятою інформацією. Все це є складовою компетентності дитини.

Головне завдання педагога – розвинути у дитини сприйнятливість як базову особистісну якість, прищепити здатність приймати, передавати, трансформувати, тобто бути споживачем і творцем культури.

Провідним засобом педагогічної роботи є діалог дорослого з дитиною, а формою активності – творчість.

Комунікативний підхід до діагностики розвитку мовлення розглядає дитину як активного й ініціативного учасника соціальної взаємодії, в якій дошкільник має не лише засвоїти суспільний досвід (мову), але й щоразу самостійно застосовувати засвоєне, робити свій власний вибір адекватних до ситуації засобів спілкування, нарешті, створювати свої власні засоби для реалізації мети взаємодії. В комплексному підході такою важливою є саме діагностика потреб, мотивів спілкування, інтересів, бажань, ціннісних орієнтацій, пов'язаних із людиною. Отриманий під час діагностики матеріал дає змогу охарактеризувати форми взаємин між дитиною і дорослим, допомагає визначати комунікативну спрямованість і готовність дитини до комунікації.

Високий рівень мовленнєвої культури вихованців містить:

• багатство мовлення – великий обсяг словника, розуміння та доцільне використання слів та словосполучень;
• розмаїтість мовних засобів виразності (інтонаційної і стильової) ;
• точність мовлення, тобто оптимальне слововживання, вміння добирати слова, які найкраще передають зміст висловлювання.

З огляду на це рекомендується:

1.Урізноманітнити розвивальне середовище групи компонентами, що сприятимуть ініціативній художньо-мовленнєвій діяльності дошкільників: дитячі ілюстровані книги, добірки ілюстрацій до дитячих творів, атрибути та елементи костюмів для розгортання театралізованої діяльності, різні види театрів тощо.

2. Створювати і підтримувати умови, що стимулюють мовленнєву активність дітей, активно використовувати методи та прийоми інтерактивного навчання.

3.Застосовувати у мовленнєвій діяльності з дітьми методи та прийоми креативного розвитку, як от:

• моделювання (Л. Венгер) ;
• робота з казкою (ТРВЗ, Л. Б. Фесюкова) ;
• творче проектування (Т. О. Піроженко) ;
• мистецтво вигадування історій (Джанні Родарі).

4. Напрацьовувати практичний досвід:

• з мовленнєво-творчого розвитку дошкільників;
• з ознайомлення дошкільників з літературними творами (авторськими творами, фольклором, казкою) ;
• з організації театрально-мовленнєвої діяльності з дітьми.

Список використаних джерел

1. Освітня програма для дітей від 2 до 7 років «Дитина». – Київ , 2016
2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // - Київ. – 2012.
3. Богуш А., Гавриш Н., Котик Т. Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. – Одеса: ПНЦ АПН України, 2010.
4. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Програма та методичні рекомендації. / Укладач А. М. Богуш. – К. : МО, 2007.
5. Гавриш Н. В. Художнє слово і дитяче мовлення: Метод. Посібник для вихователів. -Донецьк: ТОВ «Лебідь», 2011.
6. Піроженко Т. О. Мовленнєве зростання дошкільника. – К. : Грайлик, 2009.